Особа звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити юридичні факти її належності та належності її близьких родичів до єврейської національності, а також зобов’язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису у свідоцтво про народження заявниці шляхом визначення у графі «національність» – «єврейка», замість «українка».
Заявниця також вказала на відсутність первинних документів для внесення змін до актових записів цивільного стану і необхідність установлення обставин, що підтверджують її вимоги за судовою процедурою встановлення юридичного факту.
Місцевий суд відмовив у відкритті провадження у справі, а суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін, обґрунтовуючи свою позицію тим, що норми Цивільного процесуального кодексу України не передбачають можливості розгляду в порядку окремого провадження заяв про встановлення факту належності особи до певної національності, встановлення неправильності в актовому записі про народження та зобов’язання внести зміни до актових записів щодо національності особи. Такі заяви, на думку судів першої та апеляційної інстанції, підлягають розгляду в позовному провадженні.
Водночас суди вказали і на те, що заявниця не позбавлена права звернутися до органів ДРАЦС як до суб’єкта владних повноважень з метою внесення змін до актового запису про народження у частині національності, а у разі відмови – оскаржити такі дії в суді в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалюючи постанову про залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що судові рішення обґрунтовані й ухвалені відповідно до правил чинного на час розгляду справи законодавства, а вимоги про зобов’язання органу ДРАЦС внести зміни до актових записів щодо національності можливо розглядати як похідні від інших вимог позовного характеру.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу і на те, що у ч.1 ст.315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом ч. 2 цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте в судовому порядку можуть бути встановлені лише ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.
Питання зміни національності громадянами України раніше регулювалося Указом Президента України «Про порядок зміни громадянами України національності». Однак він втратив чинність 27 січня 1999 року. Натомість чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про народження національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб.
Національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою.
Відтак Велика Палата ВС підтвердила правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв’язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів належності осіб до певної національності.
Із повним текстом постанови ВП ВС від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18 (провадження № 14-215цс19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82188573.
_03_03.png)
