Пропонуємо до уваги черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за травень 2023 року – https://rb.gy/gzeqd.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах, що виникають із питань захисту права власності, звернено увагу на те, що державна реєстрація рухомого майна, здійснена на підставі неукладеного правочину, що порушує права особи, яка за наявності такої реєстрації позбавлена можливості зареєструвати транспортний засіб на підставі укладеного з продавцем договору купівлі-продажу, підлягає скасуванню. Внаслідок скасування державної реєстрації рухомого майна, здійсненої на підставі неукладеного правочину, позивач не позбавлений можливості в позасудовому порядку звернутися до реєстратора з відповідною заявою для набуття права власності на транспортний засіб;
– у спорах, що виникають із земельних правовідносин, зазначено, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам’ятка археології, слід розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов’язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки;
– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, акцентовано, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірному будинку після укладення договору дарування;
– у спорах, що виникають із житлових правовідносин, зауважено, що сам факт переходу права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім’ї власника цього нерухомого майна, у тому числі й колишніх, які є особами похилого віку, побудували спірне домоволодіння, проживають у ньому понад 20 років, сприймають його як єдине житло, не мають іншого житла, придатного для проживання, сплачують плату за житлово-комунальні послуги та загалом характеризуються позитивно за місцем свого проживання. Виселення становитиме надмірний тягар для них та за вказаних обставин є непропорційним у контексті принципів ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, наголошено, що під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов’язком батьків діяти в її інтересах. У разі зміни відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною визначене місце проживання дитини з одним із батьків може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку;
– у спорах, що стосуються питань процесуального права, констатовано, що в розумінні ч. 3 ст. 296 ЦПК України всі рідні брати та сестри, незалежно від того повнорідні вони чи неповнорідні, є близькими родичами, а отже мають право подати заяву про визнання брата (сестри) недієздатними.
_03_03.png)
